Дружина Нищука померла через добу після прем’єри вистави про Ступку, який був її «оберегом»
У понеділок, 10 жовтня, в Театрі ім. Франко з 11:00 до 13:00 пройшло прощання з дружиною міністра культури Євгена Нищука (43 роки), актрисою Оксаною Батько-Нищук (43 роки), яка померла уві сні в ніч з 6 на 7 жовтня. Пізніше її поховали на Байковому кладовищі. Євген залишився з 21-річним сином Олексою, який вчиться в Театральному інституті ім. Карпенко-Карого на факультеті кінознавства.
Більшість друзів Оксани, кажучи про неї як про актрису, згадують в першу чергу її дебютну роботу в театрі – роль Мавки у виставі «Лiсова пiсня». А столичні театрали добре пам’ятають її за кількома ролями в спільних постановках з Богданом Ступкою. Передає http://korupciya.com/
В першу чергу це один з головних спектаклів самого маестро «Тев’є-Тевель», де вона зіграла одну з дочок його персонажа Хаву. «Король Лір», в якому Оксані дісталася роль Корделії – дочки Ліра у виконанні Ступки.
І ще один спектакль «Істерія», де Ступка грав Фрейда, а Оксана його пацієнтку Джесіку. Досить символічно, що Батько-Нищук померла через добу після того, як в Театрі ім. Франко пройшов спектакль пам’яті Ступки «Крила: Вечір з Богданом».
Актор Олексій Богданович розповів, що Ступка дуже трепетно ставився до Оксани: «Богдан Сильвестрович опікувався її по-батьківськи з тих пір, як вона прийшла до нас в Театр ім. Івана Франка.
Оберігав її від кількостей колег і тієї жорсткої конкуренції, яка завжди панує в будь-якому театрі. Він бачив і розумів, що вона дуже ранима, але при цьому хороша драматична актриса. До того ж вони майже земляки: Оксана родом з Коломиї, Ступка – зі Львова ».
Після смерті Богдана Сильвестровича спектаклі, в яких він грав, були зняті з репертуару, і це стало причиною того, що актриса рідко з’являлася на сцені.
А після того як Нищука призначили міністром культури, припинив своє існування і спектакль «Ассо та Піаф», який йшов в театрі «Сузір’я» – Оксана там грала разом з чоловіком.
Можливо, ця незатребуваність також позначилася на її емоційному стані, тим більше що в кіно вона практично не знімалася.
«Такий тонко відчуває героїні важко підібрати роль, та й вона завжди дуже серйозно ставилася до тих сценаріями, які їй пропонували. Все було не те, – згадує її однокурсник актор Анатолій Суханов. – Оксана була зіркою нашого курсу. Ще будучи студенткою, вона вже грала Мавку.
А це велика рідкість, щоб актор, будучи ще студентом, відразу опинявся в головній ролі. Вагітність Оксани якраз припала на цей період. Ми всі знали про її положенні і тому слова її героїні: «Я ношу в серці те, що не вмирає» сприймали по-особливому. Та й Оксана сама ставила так акцент, що мова у неї йшла не про свободу, а про майбутню дитину ». За словами Олексія Богдановича, Мавку-Нищук важко дався перехід до вікових ролей. «Вона не могла змиритися, що їй вже потрібно грати мам, а не дочок», – говорить Богданович.
Останньою роллю Батько-Нищук в театрі стала робота у виставі «Санація» за п’єсою Вацлава Гавела, прем’єра якої відбулася на початку цього літа.
«Вона повинна була якраз в кінці минулого тижня виїхати з цією постановкою на гастролі до Чехії. Їй дісталася роль архітектора Луїзи, яка, як і інші герої п’єси, не може влаштувати своє особисте життя. А буквально днями вона до мене підходила і пропонувала заново поставити спектакль «Украдене щастя». Себе вона бачила в ролі головної героїні Анни, а мене – в ролі Миколи Задорожного, якого свого часу грав Богдан Ступка. Оксані був близький дух Західної України, описаної Іваном Франком в цій драмі. Пам’ятаю, ми дуже часто просили її заспівати коломийки, яких знала безліч. На жаль, більше ми їх не почуємо … »