передает:http://star.korupciya.com/
На телебачення я справді потрапила… скажу так, це була довга історія мого знайомства з Лілією Подкопаєвою.
Вперше я захотіла її привітати з днем народження і замовила, пам’ятаю навіть, для неї пам’ятну футболку. І поїхала просто навмання в Конча-Заспу на олімпійську базу. Її там, звісно, не застала, але мене запевнили, що подарунок їй обов’язково передадуть. Потім я її зустріла на концерті Тото Кутуньо і спитала про подарунок. Вона сказала, що так, його отримала. А потім, ще після свого першого весілля, я оселилась у будинку на бульварі Лесі Українки, і якось консьєрж мені сказав: «Ой, ви знаєте, що в нашому будинку живе Лілія Подкопаєва?». І я пам’ятаю, що взяла красивий букет і просто запитала, в якій вона мешкає квартирі, подзвонила в двері, сказала, що для мене велика честь мешкати з нею в одному будинку, подарувала квіти. Вона була дуже рада, бо тоді тільки починала своє доросле життя – життя у квартирі, не на базі, у неї не було великого кола спілкування. Дуже швидко ми потоваришували, вона жила на четвертому поверсі, я – на третьому, ми постійно ходили в гості одна до одної.
І якось до неї приїхала знімальна група «УТ-1», робили про неї сюжет, і я там виконувала роль «декорації», роль подружки (усміхається – прим. ред.). Насправді було так, але там у кадрі ми щось робимо, готуємо. І ми розговорилися зі знімальною групою – я тоді всім цим цікавилась. Наприклад, у мене, на відміну від них, був інтернет, і це було великим досягненням. І якось ми почали про це говорити, вони зрозуміли, що я багато чого знаю: різні сайти, як знайти спортивну інформацію… Тоді запросили мене до себе на практику. Власне, з цього почалася моя кар’єра на телебаченні – у програмі «Світ спорту» на каналі «УТ-1».
Взагалі, чи вірите ви в долю? Чи випадок таки існує?
Я завжди вірю в долю, але треба ще працювати. Я до Лілі дуже довго підступалася, різними дивовижними способами, і, напевно, те, що саме через неї, з її легкої руки я потрапила на телебачення, – це, напевно, не випадково.
СЬОГОДНІ ЖУРНАЛІСТ – ЦЕ ПОЄДНАННЯ ПРОФЕСІЙНОСТІ ТА ПОКЛИКАННЯ
Глядач сприймає вас не тільки як професійну телеведучу, але і як симпатичну дівчину з життєствердним поглядом та чарівною усмішкою. Розкажіть, чи справді телебачення завжди дарує вам позитивний настрій, чи то вже вироблена роками професійна звичка – вигляд «на всі сто»?
Телебачення не завжди дарує позитивний настрій, але дарує дуже багато енергії. Може іноді більше енергії забирати, іноді більше віддавати, але обмін нею там є завжди. Телебачення стимулює: ніколи не зупинятися на досягненому, постійно працювати над собою – як внутрішньо, так і зовнішньо.
Звісно, жінці завжди хочеться лишатися привабливою для свого чоловіка, для своєї родини. Але телебачення зобов’язує всіх мати вигляд, скажімо, трошки кращий, ніж ти можеш. Тому, напевно, телебачення – це дуже гарний стимул постійно стежити за собою, постійно себе контролювати. Це, можливо, найкращий зворотний зв’язок, ефективніший за будь-які соціальні мережі. Хоча мені здається, що саме з появою соціальних мереж і посиленням їхньої ролі в нашому житті, всім стало зручніше дивитися на себе з боку – порівнювати себе сьогоднішню із собою вчорашньою, краще уявляти себе завтрашню. Фактично нині кожна людина – не тільки ті, хто працює на телебаченні, – має свій канал зв’язку з умовним глядачем. Тому мені здається, що нині всі дівчата мусять мати вигляд на 100 відсотків. Я над цим теж працюю.
А які взагалі емоції вас зазвичай супроводжують у журналістській діяльності?
Емоції… вони дужі різні, і вони змінюються від подій, які відбуваються в країні. Але головна емоція – це відповідальність: відповідальність за те, що ти робиш, відповідальність за те, яка інформація поширена тобою, який вона має вплив, який вона може мати відгук у глядачів. Тому якщо радість і сум – це емоції, які нас супроводжують взагалі в житті, то, в плані роботи, відповідальність – це головна емоція, яку я відчуваю.
На вашу думку, журналіст – радше професія чи покликання?
Мені здається, що сьогодні журналіст – це поєднання професійності та покликання. Фактично журналістом сьогодні, знов-таки повертаючись до соціальних мереж, може стати кожний: Facebook та Youtube будь-якої людини – це вже засіб масової інформації, тому що ти інформуєш про те, що відбувається.