Припорошило не тільки землю -
Здається й душі скувала крига,
Колюче терня під ноги стелять
Народу свому "отці"-бариги.
Оці лакузи, що ледь не тріснуть,
Бо так нажерли потворні пики,
Задами влізли в тепленькі крісла,
Самі не встануть - вони ж каліки.
І їм байду'же, що плинуть труни
І сніг червоний уже - не білий,
І знову "беркут" стіною суне,
І знову ґрати чекають вільних...
Якщо не встануть - попхати треба,
Бо демон смерті й над нами кружить,
Небесні Сотні волають з неба:
"Чия ти, владо? Кому ти служиш???".