Усi разом вибирали iм’я для неї i спинились на “Евелiнцi”. У моїй утробi вона навiть очка розплющувала! I могла б наша донечка прожити довге i щасливе життя, якби…
“Мабуть, до ранку не доживе”
Звернулась я до найкращого гiнеколога. Мене готували до планового
кесаревого розтину, робили УЗД по кiлька разiв i
жодних пересторог у лiкарiв не виникало анi щодо здоров’я нашої
майбутньої донечки, анi мого.
Нарештi призначили день операцiї. Народилась дiвчинка живою,
здоровою, вагою 3 кiлограми 700 грамiв, 53 сантиметри зростом, з
оцiнкою по шкалi Апгар 8/8, що є дуже високим показником. Пiд
операцiйною стояв чоловiк i чув її перший плач.
Пiзнiше немовля мимохiдь — тiльки личко — показали чоловiковi.
Потiм Юрковi дали список потрiбного, i вiн на радощах, що в нього
народилась друга донечка, побiг в аптеку все купувати. А як
був уже там, то йому зателефонувала бабця iншої новонародженої
дитини i повiдомила, що з нашою дiвчинкою щось не так, вона
задихається. Батько прибiг до дитини, та її в палатi вже не було.
Згодом йому повiдомили, що немовля — у реанiмацiї i, мабуть, до ранку не доживе.
“Лiлю, ти на щось хвора”
На четвертий день пiсля пологiв я вперше, як виявилося — i востаннє,
побачила свою Евелiнку. Завiдувачка вiддiлення реанiмацiї
новонароджених почала менi говорити: “Лiлю, ти на щось хвора, твою
плаценту дамо на дослiдження”, питала, чи моя старша донька
нормальна. Та моя донечка вже в другий клас пiшла!
I ця дитинка була б здорова й гарна дiвчинка, якщо б лишилася
живою. Та на четверту добу, увечерi, вона померла. У висновку
судмедекспертiв чiтко написано: “Пологова травма, несумiсна iз
життям”. А лiкарi переконували мене, здорову жiнку, у тому, що я
— iнфiкована. Довший час, пiсля всiх тих дiагнозiв лiкарiв, я
вважала, що сама винна у смертi своєї дитини — стiльки “хвороб”
вони менi поприписували. I тiльки пiсля того, як дiзналася
висновок судово-медичної експертизи, у мене наче камiнь iз душi
впав. Бiль зостався, але, знаючи, що не я стала причиною загибелi
моєї донечки, мене трохи вiдпустило
Але на цьому мої бiди не скiнчилися. Не минуло й мiсяця пiсля
пологiв, як у мене почалась кровотеча. Звернулась до того ж
лiкаря, який приймав у мене пологи. А вiн: “Не переживай, це в
тебе менструацiя”. Пройшов тиждень, а кровотеча не припиняється. Я
знову звернулась до нього. “Це — менструацiя, нехай
витiкає, якомога бiльше ходи”, — порадив лiкар.
Та вдома в мене почалася ще сильнiша кровотеча, i я опинилась у
лiкарнi швидкої допомоги. Там у мене i виявили залишки
плаценти…
Сестричка живе на небi
Пiсля похорону дитини ми ще довго змушенi були приховувати вiд
семирiчної доньки правду. Адже вона щоразу питала, коли сестричка
приїде додому — так її чекала, навiть черевички пiдбирала. I в школi всi
її розпитували про сестричку. А ми ж казали, що вона хворенька, у лiкарнi.
Минуло 40 днiв пiсля похорону, i ми поїхали на цвинтар до
дитинки. Взяли зi собою старшу доньку. Там вона побачила
маленький хрестик i все зрозумiла. Пригадую, коли ми з донечкою
були в дитячiй крамницi, вона спитала, чи ця iграшка, що ми
купуємо, сестричцi. I хоча серце стискалось вiд болю, нiчого
iншого не лишалось, як вiдповiсти: “Так, сестричцi, але вона
тепер живе на небi”.
До кого тiльки ми не звертались iз надiєю почути, хоч i страшну,
але правду, чому ж загинула моя здорова новонароджена дiвчинка i
як виникла ця пологова травма, несумiсна iз життям, у вiчi нам
нiхто не казав правди. Лише патологоанатом вiдповiв: “Якби були
вiдеокамери, то показали б”. У моєї Евелiнки вiн виявив
гематоми (крововиливи) в серцi, нирках, наднирниках, легенях,
селезiнцi. А у її голiвцi — 100 мiлiлiтрiв кровi, увесь мозок
залила…
Як ми вже згодом дiзнались, нашу Евелiнку, пiсля того як прийняли
на свiт, передавали у руки молодому спецiалiсту, котра вперше
була на кесаревому розтинi. I пiд час цiєї символiчної
“церемонiї” дитинку… не втримали, вона впала на кахльову
пiдлогу. Нинi про цей випадок знають усi гiнекологи мiста, але
мовчать. Вiдкрито нiхто не говорить.
Коли б нам чесно вiдразу сказали, що i як сталося, вибачились,
можливо, ми нiкуди i не зверталися б. Натомiсть лiкарi повелися
зi мною та моєю родиною як iз наклепниками, а не потерпiлими.
Один наш знайомий лiкар навiть сказав менi, що “надi мною висить
прокляття” й аби “частiше до церкви ходила”. То, виходить, я
повинна все життя плакати, замовляти поминальнi служби, а лiкарi,
з вини котрих померла дитина, — святi? Це так зачепило мене, що
я звернулася до прокуратури
Пiсля похорону Евелiнки минув уже рiк. Той лiкар, який приймав у
мене пологи, й далi працює там же, приймає пологи. Встиг новеньку
iномарку купити, хоч прокуратура й порушила проти нього двi
кримiнальнi справи…